Події в США

[Dormice]

"Культурні зміни" то деградвція а не прогрес. І вже намітилася втрата важливих навичок, котра може коштувати людству надто дорого

https://m.facebook.com/groups/vrajenniy ... 270705874/

Якщо ви вже почали тягати професора Ніколса, то давайте тягати його безпосередньо, а не через «Рабіновіч наспівав».

Він доволі консистентно пише про культурні зміни та про ситу-забезпечену-знуджену частину суспільства що їм пручається. Це абсолютно не та теза, яку ви тут хочете йому приписати. Про «добрі старі часи» у нього є доволі вичерпна думка

Рабінович не співає цитатаии, натомість по посиланню саме вони. "Старіі добрі часи" досить довільний "переклад" моїх слів, котрі тут же в цитаті наведені. Посперечайтеся з автором - цитати наявні, твітер спілкування дозволяє.

Добре, хоч звинувачення аатора з в нікчемності, яке здивувало менеи вчора, відйшло на другий план

[АндрейМ]

Ну и администрация выигравшей команды решила вместо детей, что их игра была неподобающей.

Потому что дети не всегда могут знать "что такое хорошо, а что такое плохо". В принципе, претензий к ним и не было, а были они к тренеру, который должен воспитывать в детях те ценности, которые школа считает правильными. Дети же не рождаются со знанием правил поведения, в том числе социальных.

И хотя я разделяю в принципе ценности эмпатии, толерантности и справедливости, но к сожалению, я живу среди общества, где это пока что не в почёте.

Именно поэтому их и необходимо продвигать и в украинском обществе в том числе. Сами по себе эти принципы из воздуха не возьмутся. Плохо, что все, что хоть на миллиметр отличается от жестких стереотипов и конструктов вызывает у многих язвительное "толерастия". Как будто быть толерантным это плохо, а быть агрессивным чурбаном - хорошо.

что вместе с этими чертами приходит некий пацифизм

Мне кажется, Ваши опасения напрасны. Это как иррациональные страхи многих родителей, что если мальчика не одевать в синий цвет, не давать ему играть в войнушки и не насиловать спортом, то он вырастет "не мужчиной" (интересно - а кем тогда? У него отпадут мужские половые органы и вырастут женские?); или те же самые переживания есть о девочках - если цвет одежки не розовый и играет не с куклой, то все... Пацифизм (или Вы, наверное имели ввиду нежелание защищать свою страну) часто приходит после долгих периодов мирной жизни. Мы это сейчас наблюдаем во многих европейских странах, но, опять-таки, это не вызвано тем, что Европа стала добрее и инклюзивнее, а тем, что в Европе по-большому счету давно не было военных конфликтов.

[alex.s]

Любой спорт - это всегда психологическая травма у проигравших. Поэтому, работать надо именно с ними, чтобы максимально ее уменьшать. Только делать это должны не соперники, а родители, тренеры, штатные психологи.
Не давать соперникам много забивать - это не поощрять их способности и усреднять с другими, менее талантливыми. Либо убирать подсчет мячей и наслаждаться только процессом без итогового счета.

[Igoresha]

Именно поэтому их и необходимо продвигать и в украинском обществе в том числе. Сами по себе эти принципы из воздуха не возьмутся. Плохо, что все, что хоть на миллиметр отличается от жестких стереотипов и конструктов вызывает у многих язвительное "толерастия". Как будто быть толерантным это плохо, а быть агрессивным чурбаном - хорошо.

Они и продвигаются. Вопрос в том, насколько далеко их продвигать разумно. Потому что есть вещи, которые толерировать нельзя. А это уже, выходит, нетолерантность, что противоречит самой идее толерантности

Мне кажется, Ваши опасения напрасны. Это как иррациональные страхи многих родителей, что если мальчика не одевать в синий цвет, не давать ему играть в войнушки и не насиловать спортом, то он вырастет "не мужчиной" (интересно - а кем тогда? У него отпадут мужские половые органы и вырастут женские?); или те же самые переживания есть о девочках - если цвет одежки не розовый и играет не с куклой, то все... Пацифизм (или Вы, наверное имели ввиду нежелание защищать свою страну) часто приходит после долгих периодов мирной жизни. Мы это сейчас наблюдаем во многих европейских странах, но, опять-таки, это не вызвано тем, что Европа стала добрее и инклюзивнее, а тем, что в Европе по-большому счету давно не было военных конфликтов.

Я имел пацифизм как противоположное агрессии. Я не помню примеров пацифистических отпоров агрессорам, будь-то быковатый одноклассник, гопник на раёне или страна-террорист. То есть, вопрос опять же в какой-то границе, за которой эмпатия и толерантность нежелательна/неразумна.
Возвращаясь к игре, выше написали, что проигрыш в принципе - дело разочаровывающее. Но для кого-то это может быть тем "пинком под зад", который будет мотивировать, а для других - оскорбительное доказательство собственных умений/знаний. И вот работа педагогов в том, чтобы такие поражения были для людей мотиваторами, а не поводом для уныния или оскорбления. Я не знаю, работали ли педагоги/тренер проигравшей команды в этом направлении, но публичное заявление тренера проигравшей команды выглядит не воодушевляюще.
Кстати, напрашивается здесь другой пример: когда они люди с лишним весом в некий период времени понимают (часто с помощью психотерапевтов) и начинают работать со своим лишним весом, в то время как другие сетуют на "широкую кость" (утрирую). И вопрос не в толерантности к внешности людей с лишним весом, а в том, что лишний вес - это прежде всего удар по здоровью.

[vito]

Е, стоп. На відміну від англосаксів, іспанці не дистанціювалися від місцевого населенняя, мішані шлюби представників колоніальної адміністрації та місцевої індіанської знаті були нормою. І не тіко верхів. Тож не можна зараз стовідсотково поділити населення Латинської Америки на іспанців та аборигенів.

Скажу лише одне іспанське слово - "mestizaje":
воно перекладається з іспанської приблизно так (хоча, перекладається не одним словом - лонгрід):

Mestizaje (походить від прикметника "mestizo") - є терміном для расового змішування, який не увійшов у вжиток до XIX століття; це не був термін колоніальної епохи. У сучасну епоху mestizaje використовується для позначення позитивної єдності расових сумішей у сучасній Латинській Америці.

Ця ідеологічна позиція відрізняється від терміну змішання, який зазвичай має негативні конотації. Головним ідеологічним прихильником метисадже був Хосе Васконселос (1882–1959), міністр освіти Мексики в 1920-х роках. Термін був у обігу в Мексиці наприкінці XIX століття разом із подібними термінами, cruzamiento («перехрещення») і mestización (процес «метисування»). В Іспанській Америці система каст колоніальної епохи намагалася розрізнити індивідів і групи на основі ієрархічної класифікації за походженням, кольором шкіри та статусом (калідад), надаючи окремі ярлики для сприйнятих категорійних відмінностей і віддаючи перевагу білизні. На противагу цьому, ідея сучасного метиса — це позитивна єдність громадян нації на основі расової суміші.

З незалежністю Мексики (починаючи з 1810 - 1820) в академічних колах, створених ідеологією Mestizaje або "космічної раси", вчені стверджували, що метиси є результатом змішування всіх рас. Після мексиканської революції уряд, намагаючись створити єдину мексиканську ідентичність без расових відмінностей, прийняв і активно пропагував ідеологію "mestizaje".

Мексиканська держава після мексиканської революції (1910–1920) сприйняла ідеологію mestizaje як інструмент формування нації, спрямований на культурну та політичну інтеграцію Amerindians у побудову національної ідентичності. Таким чином, це означало систематичні зусилля з інтеграції культури корінного населення в інклюзивну ідентичність метисів. Мексиканські політики та реформатори, такі як José Vasconcelos та Manuel Gamio, зіграли важливу роль у побудові мексиканської національної ідентичності на основі концепції "mestizaje" (процес етнічної гомогенізації).

Це особлива етнічна група - латінос)

Маленька поправка:
особлива етнічна група - це mestizos.

А латінос (Latino) - латиноамериканці (ісп. Latinoamericanos, порт. Latino-americanos, фр. Latino-américains, англ. Latin Americans) — узагальнена назва іспано- та португаломовних народів (а також франкомовних народів Карибського басейну (гаїтійці, гвіанці, мартінікці, гваделупці)), що населяють територію сучасної Латинської Америки.

Об'єднує всіх латиноамериканців насамперед їхнє історичне походження. Формування латиноамериканських народів почалося в період великих географічних відкриттів у Західній півкулі та розвитку двох ранніх європейських колоніальних імперій — іспанської та португальської, меншою мірою також і французької. Визначальним став період між XVI та XVIII століттями, коли європейські конкістадори підкорили значні території Південної Америки та набули інтенсивних контактів з місцевим автохтонним населенням.

Домінуючу, хоча далеко не єдину роль у процесі етногенезу латиноамериканських народів зіграли романомовні народи так званої Латинської Європи, тому сучасні латиноамериканці називаються неороманськими народами. Вони вважають рідною або ж добре розмовляють романськими мовами, які походять від латині (звідки і назва).
Виняток становить лише деяка частина латиноамериканців США, уродженців цієї країни, які, зберігаючи латиноамериканську культуру та самосвідомість, перейшли на англійську мову або ж повністю американізувалися. Іншою відмінністю є відданість більшості латиноамериканців до католицтва, хоча останнім часом збільшилася кількість атеїстів, послідовників протестантських церков, інших релігій та різних сект. Виділяє латиноамериканців також і їх концентрація в регіонах зі спекотним екваторіальним, тропічним та субтропічним кліматом.

На відміну від північноамериканських колоній Великобританії, де автохтонне індіанське населення зазнало майже поголовного геноциду, в іспанських та португальських колоніях місця масової концентрації автохтонного населення (Мексика, Перу) стали одночасно і центрами іспанської культури, започаткувавши процес расово-культурного змішання.
Тому сучасні латиноамериканці відрізняються своєрідним расово-генетичним складом з переважанням людей змішаного походження з різними комбінаціями європейських, африканських та індіанських генів. На початку XVI століття, крім іспанських і португальських чоловіків-ідальго сюди стали прибувати і заслані з Іспанії цигани, євреї, араби-мориски, потім були привезені раби з Африки; пізніше з'явилися і європейські колоністи з інших, переважно католицьких країн (французи, особливо численні італійці, німці, африканхорвати та ін.), знову посилився приплив переселенців з Іспанії та Португалії (кінець XIX – початок XX ст.)
Тому нині расово-генетичний склад значно варіює країнами. Так, умовно позначені білі латиноамериканці становлять більшість населення (понад 80 %) в Аргентині та Уругваї, а також у Чилі, але лише близько половини населення Бразилії (53,7 %), Колумбії та менше 10 % населення Мексики. У Мексиці та Чилі ⅔ населення становлять метиси: у Чилі з більшою домішкою європейської, у Мексиці — з індіанською кров'ю, хоча пропорції сильно варіюють по містах та провінціях усередині кожної країни.

Більше того, на відміну від США, расові категорії гнучкі та прозорі, одна й та сама людина може відносити себе до кількох категорій і переходити з однієї в іншу протягом свого життя залежно від свого соціального статусу, освіти, кола спілкування тощо. Так значна частина умовно білого населення Аргентини має суттєву домішку індіанської (близько 1/3) і навіть африканської крові. Те саме стосується і умовно білих бразильців. Хоча відкритого інституційного расизму та сегрегації в латиноамериканських країнах ніколи не було, більш європейські (світлі) риси сприймаються як бажаніші в порівнянні з індіанськими та африканськими.
(З іншого боку мулати і африканці становлять близько 80% населення Домініканської республіки, і близько 40% населення Бразилії. У Болівії та Перу, Гватемалі та Південній Мексиці досі абсолютно переважають автохтонні індіанці, значна частина яких, проте, вже прийняла католицтво та перейшла на іспанську мову.)

Подейкують, що невеличкий (насправді) іспанський загін Кортеса зміг перемогти ацтеків завдяки тій ненависті, яку вони викликАли в сусідніх племен. Оці постійні жертвоприношення всіх дістали, попросту кажучи. Індіанськи племена в тому випадку об'єдналися з іспанцями задля повалення остогидлої імперії.

Насправді, там декілька чинників сприяли тому, що невеличкий іспанський загін Кортеса зміг перемогти ацтеків:

* так (як вже біло сказано віище), завдяки тій ненависті, яку ацтеки викликАли у "сусідніх" (а точніше - підкорених / вассальних ) ворожих племен.
невеличкий іспанський загін Кортеса спочатку налічував 600 вояків, 15 вершників, 15 гармат і сотні індіанських носіїв; але
вже дорогою на столицю імперії ацтеків Кортес залучив до свого походу чимало індіанських племен, зокрема тлашкаланців, мешканців сучасного мексиканського штату Тлашкала, затятих ворогів ацтеків - загін Кортеса супроводжували 3 тисячі тлашкаланців. Також Кортесу вдалося переконати залишки загону Нарваеса приєднатися до нього

* З приходом іспанців у Теночтітлан - їх мирно, за приписами традицій і дипломатичним кодексом, прийняв правитель ацтеків Moctezuma II. Монтесума дозволив Кортесу увійти в серце своєї держави. Він подарував іспанцям багато золота, що розпалило їхні апетити. У листі до Карла V Кортес повідомив, що ацтеки сприймають його як посланця бога Кетцалькоатля, а можливо й як самого бога. Незабаром Кортес вирішив захопити Монтесуму й тримати його заручником у власному палаці, вимагаючи від правителя ацтеків присягнути Карлу V.
У 1520 Moctezuma II виступив із закликом підкоритися іспанцям, але 1 липня розлючений натовп забив Монтесуму камінням. Кортес утік у Тлашкалу.

* в битві при Отумба (де Кортесом - вперше в Америці - була використана кіннота) маленького загону поранених іспанців, з величезною армією ацтеків (близько 100 000 чоловік) - закінчилася перемогою іспанців завдяки тому, що Кортес в цьому бою прорвався крізь ряди ацтекських воїнів і вбив ацтекського головнокомандувача — Сіуака.
(Ця битва, для деморалізованих індіанців, союзників Кортеса, стала тим дивом, яке знову воскресило всі надії на звільнення від кривавого рабства ацтеків)

* до Тлашкалі, де військо Кортеса було з почестями зустрінуто місцевими жителями, з Куби прибуло підкріплення, і Кортес взявся виправляти становище. На початку 1521 року він зібрав нову армію в яку ввійшли 600 іспанців, 25 000 тлашкаланців. На озброєнні армії було 20 коней та 100 гармат. Підступивши до Теночтітлану і взявши його в облогу, іспанці розпочали війну на винищення. Вони підпорядкували собі міста союзників ацтеків і відрізали столицю від постачання.
Обложене місто протрималось понад 70 днів. Іспанцям вдалося полонити та захопити в заручники правителя ацтеків тлатоані Куаутемока. Іспанці дозволили беззбройним виснаженим ацтекам покинути зруйноване місто, домігшись від їхнього правителя відомостей про місце знаходження захованих скарбів ацтеків. Після падіння, місто було знищене. На руїнах індіанської столиці згодом було засноване місто Мехіко.

* в боях і в результаті голоду загинуло 70 тисяч індіанців - більше половини населення міста (як вказав Кортес у своєму посланні до Карла V)
У війні проти іспанців загинуло понад 300 000 ацтеків (нині в центрі Мехіко (Теночтітлану) стоїть пам'ятник останньому тлатоані - Куаутемоку; після захоплення 13 серпня 1521 року в полон Куаутемока, правителя Теночтітлану, держава ацтеків зникла; Кортес наказав у 1525 році піддати тортурам і стратити Куаутемока, останнього правителя ацтеків)

* в результаті епідемій загинуло індіанців:
- 1519–1520 Mexico smallpox epidemic - 5–8 million (40% of population)
- 1545–1548 Cocoliztli epidemic - 5–15 million (80% of population)
- 1576–1580 Cocoliztli epidemic - 2–2.5 million (50% of population)

-------------------------------------------------------------------------------------------------------
"Ітогі подведьом":
причини, чому іспанський загін Кортеса (600 іспанців, 20 вершників, 100 гармат) зміг перемогти 100-тисячіну армію ацтеків:

* ненависть, яку ацтеки викликАли у "сусідніх" (підкорених / вассальних) ворожих племен, завдяки чому Кортес залучив до свого походу чимало індіанських племен, зокрема 25 тисяч тлашкаланців, затятих ворогів ацтеків

* правитель ацтеків Moctezuma II, яких мирно прийняв іспанців та дозволив увійти їм до столиці, був захоплений у заручники, виступив із закликом підкоритися іспанцям

* в битві при Отумба - Кортес вбив ацтекського головнокомандувача — Сіуака (завдяки чому битва була виграна іспанцями).

* на озброєнні іспанської армії було 20 коней, у ацтеків - 0
(вперше в Америці кіннота була використана саме Кортесом),

* на озброєнні іспанської армії було 100 гармат, у ацтеків - 0

* на озброєнні іспанської армії була вогнепальна зброя, у ацтеків - ні

* іспанці підпорядкували собі міста союзників ацтеків і відрізали столицю ацтеків від постачання.

* під час облоги, в результаті голоду загинуло 70 тисяч індіанців - більше половини населення столиці

* в результаті епідемії віспи 1519–1520 загинуло 5–8 млн. індіанців (40% популяціі);
у іспанців (які й завезли віспу до американського континенту) був імунітет;
(на додаток: пізніше, від епідемій Cocoliztli 1545–1548 та 1576–1580 загинуло відповідно 5–15 млн та 2–2.5 млн індіанців (відповідно 80% та 50% популяціі індіанців)

P.S.
Наполеон програв битву при Waterloo завдяки тому, що вночі пішов рясний дощ (тому зранку артилерію неможливо було підтягнути по мокрим дорогам, що потопали у грязюці) - і початок битви прийшлося відтермінувати до опівдня (щоб дороги встигли підсохнути), тому не встигли завершити розгром Велінгтона до того, як армія прусаків Блюхера встигла прийти на допомогу Велінгтону ті переломила перебіг битви.

[ABC]

Любой спорт - это всегда психологическая травма у проигравших. Поэтому, работать надо именно с ними, чтобы максимально ее уменьшать. Только делать это должны не соперники, а родители, тренеры, штатные психологи.
Не давать соперникам много забивать - это не поощрять их способности и усреднять с другими, менее талантливыми. Либо убирать подсчет мячей и наслаждаться только процессом без итогового счета.

Не только спорт, нужно закрыть оксфорды, гарварды разные, они много психологических травм приносят своими требованиями к абитуриентам

[mischko]

+1
Чув за одного австрійського художника, який отримав відмову при вступі і цей травматичний досвід його трансформував у нехорошу людину.

[alex.s]

После таких поражений кто-то поймет, что надо больше тренироваться, кто-то поймет - что это не его спорт и уйдет в другой или вообще в другую сферу. А кто-то ничего не поймет и будет плакать и дальше после поражений. Вот Андрей предлагает думать именно о таких детях и делать это должен, почему-то, тренер соперников.

[ABC]

Главное, чтобы буллинга (грань определить сложно конечно) не было

[АндрейМ]

Вот Андрей предлагает думать именно о таких детях и делать это должен, почему-то, тренер соперников.

Я ничего не предлагаю. Это уже предложено. Я лишь соглашаюсь с таким подходом. Он мне ближе, чем агрессивный подход, предлагаемый другими. Дебаты о том, является ли такая игра, особенно среди школьников, хорошим sportsmanship ведутся давно. И Вы не поверите, но это - абсолютно не первый случай, когда тренера отстраняют от следующей игры в случае, если его команда побеждает с большим разрывом в счете. Некоторые межшкольные конференции даже правила имеют, что победа с определенным разрывом в счете (более Х очков, например) является unsportsmanlike и в таком случае тренер победившей команды автоматом отстраняется от следующей игры. Зверюги. Я не знаю чем они там, в США, думают, что такие правила спортивные придумывают - точно, всех розовыми пони хотят воспитать. Если спортивные конференции считают именно такие правила наиболее подходящими и для воспитания детей и для воспитания спортсменов, то я буду все же полагаться на их мнение. Все-таки забивать соперника и издеваться над ним ничего общего с победой и спортивной игрой не имеет. И, кстати, такие правила есть в школьной игре именно из-за того, что уровень команд очень сильно отличается именно в школьных соревнованиях. Такое различие в уровне команд не наблюдается колледжах/профессиональных лигах.

Вот, прочитал интересное мнение. Статье уже 10 лет, то есть, проблема не нова (manjeroke, Вы писали, что никогда не слышали о таких случаях).
http://thesportdigest.com/2011/01/runni ... cceptable/

To say that a high school blue chip athlete might diminish his or her chances of a scholarship if the athlete doesn’t have the opportunity to run up statistics is patently false. A student-athlete who piles on the points against a very weak competitor only diminishes his or her character in the eyes of a recruiter. Возможно, для тех, кто нам тут рассказывает о психологии американских школьников или о том, как устроен американский школьный спорт, слово character является оскорбительным? Как и его проявление?

И там же дан рецепт что делать тренеру.

Возможно, между украинцами и американцами существует большая разница в мировоззрении, что первым сложно понять почему в США часто именно так школьном спорте. Возможно, толерасты в США уже во все сферы жизни пробрались и истолерастили правила. Хоть, в Украине таких ужасов нет в школьном спорте и мы воспитывает сильных атлетов, а не слабых розовых пони.

[mischko]

To say that a high school blue chip athlete might diminish his or her chances of a scholarship if the athlete doesn’t have the opportunity to run up statistics is patently false. A student-athlete who piles on the points against a very weak competitor only diminishes his or her character in the eyes of a recruiter. Возможно, для тех, кто нам тут рассказывает о психологии американских школьников или о том, как устроен американский школьный спорт, слово character является оскорбительным? Как и его проявление?

Нагадало мені:

Ну от, скажіте. – хто ваш любімий поет? У мєня такоє мнєніє, єслі чєловєк нє любіт поезію, он сам сєбя обкрадиваєт, мнє жалко такого чєловєка! Ілі, когда я віжу молодой, культурний чєловєк бьйот кота, ето ж он сам сєбя обкрадиваєт, ето ж он нє кота бьйот, а сєбя! А ви говоріте, для мєня єслі чєловєк нє любіт пріроду, нє любіт животних, нє знаєт поезію родного края, он для мєня нє существуєт!

[АндрейМ]

Не только спорт, нужно закрыть оксфорды, гарварды разные, они много психологических травм приносят своими требованиями к абитуриентам

Обязательно все закрыть! Немедленно. Или хотя бы, если уж не закрывать, экспортировать в США украинскую модель спортивного воспитания и образования. Без толерастии. Скажем наше "нет" психологическому травмированию американских детей!

[alex.s]

Прям хочется словами Высоцкого подсказать решение, чтобы не нарушать спортивный принцип:

Не страшны дурные вести -
Мы в ответ бежим на месте, -
В выигрыше даже начинающий.
Красота - среди бегущих
Первых нет и отстающих, -
Бег на месте общепримиряющий!

[АндрейМ]

Я одного не могу понять - почему украинцы соревнуются в стебе и попытках убедить друг друга в том, что подобающие спортивное поведение сделает американских детей розовыми пони и не даст развиваться талантам, а также абсолютно по-людоедски высказываются о детях из более слабых команд и их психологических травмах? Видно чему этих взрослых учили в суровой украинской школе. Явно не эмпатии и уважению.

Оставим за скобками тот факт, что такая система работает в США уже много много лет, но, вопреки убеждению стебальщиков, розовые пони в США не появились и мы почему-то слышим об американских спортсменах, а не украинских, чьи родители бьются в конвульсиях и плюются от слова "толерантность", воспитывают в детях черствость и отсутствие какой-либо эмпатии к сопернику, а также учат идти к цели по трупам.

Странно, что взрослые люди стебутся с одной из лучших систем спортивного воспитания в мире, глядя на свое разбитое корыто, и считают, что им есть чему поучить американцев в вопросах образования и детского спорта. Хотя правильной реакцией должно было быть - "А не задуматься ли нам о том, что мы что-то делаем неправильно?"

[SergeyL]

Странно, что взрослые люди стебутся с одной из лучших систем спортивного воспитания в мире, глядя на свое разбитое корыто, и считают, что им есть чему поучить американцев в вопросах образования и детского спорта. Хотя правильной реакцией должно было быть - "А не задуматься ли нам о том, что мы что-то делаем неправильно?"

Так эта лучшая (без иронии) система в свое время вынесла кубинцев в 79 очков и ангольцев в 68. Вот уж где проигравшие должны были с горя вешаться: на глазах у всего мира профессиональных спортсменов вынесли с издевательским счетом. То есть, по-вашему, Джордан, Пиппен, Джонсон, Мэлоун и прочие ребята неправильно воспитаны были в своих гетто? Так это расизм тогда, тоже неувязочка. Не нравится пример 1994 года, возьмем полуфинал ЧМ-2014 по футболу. Ну это когда немцы на Маракане(!) вынесли бразильцев 7:1. А ведь там реально куча бразильцев от такого позора вздернуться могла, при их-то любви к футболу. Немцы тоже оказались недостаточно толерантны? А я вот считаю, что как раз такие люди и привели США с Германией на верхушку мира, менталитет победителей - это то, чего нам часто не хватает.

[АндрейМ]

А я вот считаю, что как раз такие люди и привели США с Германией на верхушку мира, менталитет победителей - это то, чего нам часто не хватает.

Так, тут в ответах только, пардон, и воняет менталитетом победителей. Правда, без каких-либо оснований. И Вы опять сравниваете школьный спорт с профессиональным. В профессиональном спорте уровень атлетов, как правило, одинаковый. Вы приводите аналогии там, где они абсолютно неуместны. И Вы также создаете альтернативные факты - никто из детей проигравшей команды не вешался. Вопросы были к тренеру победившей команды.

Повторюсь, что правила, запрещающие командам унижать и добивать оппонента, существует во многих школьных конференциях десятилетия, но США все равно продолжают продуцировать сильнейших атлетов. Реальный опыт показывает, что то, что Вам интуитивно кажется важным, на самом деле является неважным. Можно иметь менталитет победителя, но оставаться при этом нормальным человеком.

Украинские родители и тренера толерантности не учат и считают это слово ругательным, но и атлетами мы похвастаться не можем. В США практикуют толерантность, по крайней мере в школьном спорте, но и атлеты у них одни из лучших. Но украинские родители продолжают рассказывать как это плохо отобразиться на американских детях, несмотря на все доказательства обратного. Не пример берут, а наоборот делятся своими фобиями и предрассудками.

[manjeroke]

А я вот считаю, что как раз такие люди и привели США с Германией на верхушку мира, менталитет победителей - это то, чего нам часто не хватает.

Так, тут в ответах только, пардон, и воняет менталитетом победителей. Правда, без каких-либо оснований. И Вы опять сравниваете школьный спорт с профессиональным. В профессиональном спорте уровень атлетов, как правило, одинаковый. Вы приводите аналогии там, где они абсолютно неуместны.

Ну ладно Вам. Думаю президенты всех европейских стран должны постоянно извиняться перед Люксембургом, Лихтенштейном, Гибралтаром и прочими странами, которые традиционно заканчивают отборочные соревнования с счётом забитых 1-3 против пропущенных 30-50.
Таких примеров множество можно найти.

[АндрейМ]

Ну ладно Вам. Думаю президенты всех европейских стран должны постоянно извиняться перед Люксембургом, Лихтенштейном, Гибралтаром и прочими странами, которые традиционно заканчивают отборочные соревнования с счётом забитых 1-3 против пропущенных 30-50.
Таких примеров множество можно найти.

Если это будет прописано в правилах, то, таки, придется извиняться. Если Вам не нравятся правила школьных игр, то Вам не со мной надо спорить.

[Tetris]

Не нравится пример 1994 года, возьмем полуфинал ЧМ-2014 по футболу. Ну это когда немцы на Маракане(!) вынесли бразильцев 7:1.

Вы действительно не понимаете разницу между вынести, унизив, детей, кто-то из которых, будучи талантливым, как раз может (в т.ч. по совету родителей) бросить спорт из-за унижения, и вынести профессилоналов, для которых футбол - это работа, за которую им платят деньги.
Очевидно же, что когда тебе платят за работу, никого не интересует твой сиюминутный настрой и твои розовые сопли - тебе платят, чтобы ты делал работу. Другое дело, когда это хобби. Хобби предусматривает некую тусовку людей, которых объединяет любовь к какому-то занятию И унижение с этим слабо сочетается.

[Tetris]

Ну ладно Вам. Думаю президенты всех европейских стран должны постоянно извиняться перед Люксембургом, Лихтенштейном, Гибралтаром и прочими странами, которые традиционно заканчивают отборочные соревнования с счётом забитых 1-3 против пропущенных 30-50.
Таких примеров множество можно найти.

Снова приплетаем сюда спорт высоких достижений, но, кстати, в этом случае как раз ходят разговоры о том, чтобы проводить европейские отборы в 2 этапа. Именно потому что такой футбол мало кому нужен. Пока родилось некое промежуточное решение в виде Лиги Наций, но несколько лет Назад Моуриньо абсолютно правильно поднял вопрос, когда какой-то почтальон из Сан-Марино нанес травму Роналду. Действительно такой футбол не нужен ни сборной Португалии или Франции, ни почтальонам из Лихтенштейна и Сан-Марино, ни их болельщикам. Гораздо логичнее, чтобы, как в Азии и Океании несколько худших по рейтингу стран сыграли между собой (уже не со счетом 10:0), выявили одного-двух победителей, который сыграет уже с сильными сборными.

Помнится, в футбольной ветке, понося идею суперлиги здесь куча народу кричала: а как же подарить праздник футбола Шерифу и Шахтеру? Почему они устроили свой закрытый клуб профессионалов? Странное двоемыслие.

Тогда я как раз говорил, что нынешний формат ЛЧ с матчами Реал-Шериф, или Динамо-Ювентус не нужен ни Динамо, ни Ювентусу, ни зрителям (особенно из третьих стран).